липня

15

Неділя

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

«Жіноча доля, хто її розкаже? Жіноча доля, хто її збагне? Їй на землі моїй чомусь найважче, жіноча доля вибрала мене». Слова цієї української пісні можуть служити своєрідним лейтмотивом життя Ольги Козловської з Борович. Їй довелось чекати чоловіка з війни,  посміхатися, попри душевний біль своїм учням.
- Той рік для мене був найважчим, - крізь сльози говорить Ольга Леонідівна. – З острахом чекала кожного телефонного дзвіночка, вірила, любила, надіялась, а ще більше молилась.  Особливо важко було, коли по кілька днів не чула його голосу. А ще досить складно усвідомлювати реальність: привозять тіла загиблих,   а десь  поруч – танці, феєрверки. Не всім болить ота незагоєна рана України.
Валентин ніс службу на Луганщині з 27 квітня 2015-го по 6 липня 2016-го року.  На сході був у найгарячіших точках, де точилися запеклі бої. Про те, що там коїлося, не розповідає і нині – державна таємниця.
- Ми захищаємо свою землю, за нашими спинами - наші рідні, - єдине, що сказав військовослужбовець.
- Для мене материнство – це справжнє щастя, - каже Ольга Леонідівна. – Своїми дітьми по праву вважаю і тих, кого навчаю. Власними вчинками та поведінкою дітям потрібно подавати гарний приклад, аби у майбутньому чужі люди дякували за їхнє виховання.
У її трудовій книжці лише один запис: з 1987 року жінка викладає у початкових класах Боровицької школи. З того часу започаткувала у рідному закладі чимало свят, які вже протягом багатьох років стали традиційними: це і свято Миколая, посвята в школярики, посвята в читачі, старовинний обряд закосичення.  Тричі брала участь у конкурсі «Вчитель року». Пишається своїми випускниками, яким дала путівку у великий світ. 
Разом з тим, вона закохана у світ вишивки. Коли Валентина призвали на війну, часто бралася за голку з ниткою і в кожному хрестику залишала біль свого серця і молитву, щоб він повернувся живим. Нитка лягала до нитки, як думка до думки. На рушниках виростали візерунки, які нерозривно пов’язані з її життям.
- Перейняла це захоплення від мами, яка вишиває і сьогодні - у 69 років, - зізнається пані Ольга. – Коли я виходила заміж, то вона мені вишила 12 домотканих рушників. Років шість тому у нас з нею народилася спільна ідея вишити церковні ризи для нашого священика до Великодня. Дякую своїм односельчанкам, які долучилися до спільної справи, оскільки ми здійснили цей задум лише з їхньою допомогою. Ці ризи мають особливий український візерунок: золоте колосся, червоні маки, білі ромашки. 
Вміння бути сильною, терплячою та витривалою допомагали їй бути справжньою берегинею домашнього вогнища. Якщо в родині панує любов та злагода,  тоді з радісним настроєм поспішаєш на роботу, переконана Ольга Леонідівна. З чоловіком вони виховали двох дітей. Син Олександр займається виготовленням ікон, по особливому склалася доля у доньки Наталки.
- Вона закінчила Луцький медичний коледж, декілька років працювала у Луцькій лікарні, - розповідає мама. – Вийшла заміж у сусіднє село. Бог обділив її обранця слухом та голосом, але щедро нагородив золотим серцем. У руках Івана робота кипить: він справжній майстер по будівництву. Ще зустрічаючись з ним, Наталка вивчила мову жестів і тепер спілкується з ним краще, аніж батьки. Тоді ж, побачивши мою схвильованість, вона сказала: «Уявіть, що я вийшла заміж за іноземця». Нині у них зростає хлопчик, Іллюші – три рочки. І сьогодні я дякую Всевишньому, що Він послав моїй доньці щасливу долю і прошу у нього для себе і своєї родини лише здоров’я. 
Людмила ВЛАСЮК.
Фото автора.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua