Постаріла Василина. Що не кажи, а роки беруть своє, та й невеселі думки не додають молодості колись такому вродливому обличчю. Хіба тоді, в ті далекі напівзабуті молоді літа, коли все бачилося в зовсім інших тонах, гадалося, що так важко прийдеться в старості? Та й сама старість вважалася далекою і недосяжною примарою-химерою, яка неодмінно її, Василину, мине і пристане до якогось іншого берега. А тут - на тобі! Ось і вона, незвана зморшкувата немічна гостя! Як то кажуть - а ви не ждали нас, а ми приперлися… І ота не то примара, не то химера всілася на призьбі Василининої оселі і гризе помалу і кістки, і серце, і душу господині.