жовтня

23

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Територія Черемського природного заповідника за історичними документами могла належати не лише до Карасинського двору. Розташоване поруч село Серхів було власником озера Редиче, яке нині також лежить в межах Черемського заповідника. 

 

За висновками філологів та археологів, село походить з когорти найстаріших волинських поселень. У середині ХV ст. право власності на Серхів належало князю Слуцькому, а згодом, «з ласки Божої», великому князю київському – Семену Олельковичу (1420-1471 рр.), реставратору у 1470 р. Успенського собору Києво-Печерського монастиря, який постраждав після великого татарського погрому. У 1465 р. цей князь подарував Серхів своєму слузі, вигнанцю із Московії князю Юрію Борисовичу, останньому з тверської гілки Рюриковичів – за походженням від Юрія Долгорукого. Про подальшу долю цього власника джерела мовчать.
Від середини ХVІ ст. Серхів уже перебуває в руках волинських землевласників Гулевичів-Воютинських. Такий факт можна вважати перемогою волиняків у змаганнях за володарювання у зазначеній частині Волинського Полісся, яке довгий час лежало на прикордонні з білоруською Пінщиною і лише в ХХ столітті остаточно перейшло до власності Української держави.
Хоч Серхівський маєток не був великим і родючим, але в ХVІ-ХVІІ ст. його угіддя рясно ділились між представниками родини Гулевичів та їхніми родичами. Чого варта лише звістка від 1583 р. про те, що податок з 1/20 частки серхівської землі, й у тому числі за «попа», платив Семен Гулевич-Воютинський – при тому, що з інших часток маєтку платила решта його родичів! Цінною є згадка про священика, тому що вона свідчить про існування в той час у селі церкви.
Правом на приватну власність, яка привілейованим станам гарантувалась Другим Литовським (Волинським) статутом 1566 р. (відміненим, до речі, у Російській державі лише 1843 року!), сповна скористалась родина Гулевичів-Воютинських. На межі ХVІІІ-ХІХ ст. маєток Серхів з якимось Олександром Гордлинським ділить луцький  підчаший Феліціан Гулевич. Обшири маєтку простягались по обидва боки річки Безіменної (р.Веселуха?) і озера Редиче. У власності обох шляхтичів було півтисячі серхівських селян, які відробляли панщину від 1 до 3 днів на тиждень. Обом господарям належали 6 млинів: 2 машинні, 1 вітряк, 3 млини на р. Безіменній, яку слід віднести до приток Прип’яті.
На своїх піщаних полях серхівці сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, просо, горох, льон і коноплі; врожай перевищував посів усього у два рази, хоч, як зазначено, в землю вносили перегній. Сінокіс, за висловом документа, «худ». А ось лісу було достатньо: сосновий, ялиновий, березовий, вільховий і осиковий. Вважали, що місцеві деревостани більшою мірою годилися для будівництва, оскільки дерева мали товщину в перерізі від 5 до 7 вершків.
У 1798 р. в Серхові була дерев’яна церква Покрова Пресвятої Богородиці. Напередодні І Світової війни в селі діяла церква з тією ж посвятою, при ній працювала школа грамоти.
Із книги 
Валерія Мельника, 
Олени Бірюліної, 
Степана Пащука 
"Земля Чірмуса і Оха".

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua