січня

19

П'ятниця

Офіційні вітання

Останні коментарі

28 червня 1941 року німці захопили станцію Маневичі, призначили комендантом районної поліції Миколу Сліпчука, бургомістром управи Левчука. Набравши в штат поліцаїв, Сліпчук припинив грабунки єврейських крамниць. Заарештовані німцями радянські активісти зуміли втекти з ковельської тюрми і створили перший партизанський загін у наших лісах. За допомогу партизанам німці пообіцяли розстрілювати селян та зобов’язали періодично здавати продовольство та фураж.
Влітку 1942 року вивезли на роботу в Німеччину 36 молодих хлопців і дівчат. До цього часу у Прилісному живе Марія Сидорівна Халик, а в Маневичах Василь Григорович Коснюк, яким довелось це пережити.
У жовтні 1942 року німці розстріляли 42 односельчан із сімей партизанів. Розстріл проводили біля їхніх хат, поклавши всіх на землю, а потім звеліли закопати їхні тіла прямо на подвір’ях. Лише через тиждень на прохання місцевого священика дозволили поховати на кладовищі. Свідком цього розстрілу є Пріська Костянтинівна Дубровська, яка пригадує, як німець-кат стріляв кожному в потилицю, а потім холоднокровно їв яблуко. А її батькові Костянтину Полтаві довелось відкопувати вбитих, щоб везти на кладовище. Аби позбавитись трупного запаху, його одежу довелось декілька разів прати. У відповідь на це наші місцеві партизани вночі 24 грудня 1942 р. прямо в хатах вбили 32 людей, яких вважали своїми ворогами. Свідком цього жахіття є Олена Кирилівна Романік, яка зуміла заховатись на печі у снопках льону, що там сушився. Однак цей розстріл довго замовчувався, як і немає імен цих людей на пам’ятнику загиблим односельчанам.
Спроба знищення села була і в 1943 році, коли сюди прибув німецький каральний загін, але вчителька Марія Іллівна Цюприк, яка знала німецьку мову, переконала німецького офіцера, що село уже було покаране.   
У роки війни населення переховувалось переважно на хуторах. Люди страждали страшенно від  педикульозу. Щоб позбутися вошей, спідній одяг прожарювали в печах. Через відсутність мила одяг визолювали в жлутках. Великим дефіцитом була сіль, тому їздили десь її діставати на обмін. Не вистачало сірників, яких при наявності кололи навпіл, а господині, як правило, зберігали жар у печах. Курці користувались давнім способом – носили з собою кресало та висушену губку, яка від іскри  починала тліти. Потерпало населення, особливо хуторяни, від нічних візитів озброєних людей, які заходили до хати і вимагали або силою забирали харчі, одяг та навіть худобу. Тому курей, як правило, тримали у хатньому підпіччі. Всі воюючі сторони хотіли їсти, тому селян обдирали як липку. 
У січні 1944 року через село проходило рейдом ковпаківське з’єднання П.Вернигори, в яке мобілізували 36 хлопців села, 7 з них загинули в  цьому рейді. Наприкінці січня 1944 р. німці, відступаючи, спалили центр села, згорів тоді, крім 40 хат і 73 клунь та хлівів, сільський вітряк, який стояв там, де зараз приміщення нової школи.
На початку лютого 1944 р. в село вступили війська 143-ої стрілецької дивізії. Ще й досі пам’ятають жителі села, як втомлені бійці заходили у  вцілілі хати і від перевтоми відразу засинали. В березні 1944 року в армію було мобілізовано всіх дорослих чоловіків, які пішки йшли до Сарн, а потім всі вони переважно воювали на Прибалтійському фронті. 
Для потреб армії селяни мусили здавати продовольство та  перевозити військові вантажі під Ковель, а  звідти везти поранених у польові госпіталі.Була серед таких і Меланія Лук'янівна Дубровська, яка пригадує, що коли налітали німецькі літаки, поранені дуже кричали, щоб їх знімали з возів.
Біля церкви та поряд у приміщенні школи містився госпіталь, де лікували поранених. Також лісовий госпіталь був і в урочищі Цегельня, куди доглядати поранених мобілізували жінок і дівчат. Мобілізували молодь на риття оборонних укріплень біля села Великий Обзир. Була серед них і Марфа Оксентіївна Швець. 
На фронтах і у партизанських загонах воювали 197 наших односельчан, 72 з них загинули, 22 повернулись інвалідами. А взагалі з різних причин в роки війни загинуло більше 200 наших земляків.
За довідкою, яка зберігається у державному архіві Волинської області, тільки наше село зазнало матеріальних збитків на суму 3687278 радянських карбованців.
Михайло РОМАНІК,
с. Прилісне.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання