грудня

18

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Юля перебирала запрошення на весілля, згадуючи, чи нікого не забула. Ось приїде Василь, ще раз переглянуть список запрошених і підуть купувати весільні обручки, сукню вона купувала одна, щоб не бачив наречений. Цікаво, яка була весільна сукня в однокурсниці Василя Іри, на весілля якої він поїхав. Юля чомусь не захотіла їхати на це весілля в іншу область, випровадила коханого. Дивно, він повинен вже був приїхати, прийти до неї, а його немає.
Дзвінок у двері. Відкриває її Василь і не її Василь. Погляд чужий і далекий.
- Юлечко, люба, кохана, - починає ще з порога, - пробач мені, але ми повинні розлучитись. Відпусти мене, дай мені волю. Ти ні в чому невинна. Я покохав іншу, зустрів у Іри на весіллі. Ти не будеш щасливою зі мною, не будеш… Ти вродлива, ти ще знайдеш своє кохання, а мені пробач. Нічого не запитуй – просто відпусти.
Юля аж закам’яніла, чи то не розуміючи його слів, чи то не бажаючи чути. Як завжди, проговорила: «Завари кави. Я збігаю в магазин, куплю твоє улюблене печиво «День і ніч». І вибігла на вулицю.
На  небі світило сонце, а з півночі пливла сива хмара, та дівчина цього не побачила. Чомусь нічого не думалося. Купила печива, яке любив Василь, і вийшла з магазину.
Дощ. Густий літній дощ падав на землю. Краплинки дощу танцювали на асфальті, на сходинках до магазину, на машинах. Ніби балерини, вони торкалися землі і на одній ніжці підстрибували вгору, щоб знову опуститися донизу і побігти струмочком. Юля притулилася до стінки магазину і так задивилася на танець краплинок-балеринок, що забула, чого сюди прийшла. Пакет з печивом повернув її до дійства.
Василь. Її Василь. Що він говорив? Ото розіграв її – відпустити його. За місяць перед весіллям. Можливо, таке могло трапитися з кимось, але не з ними, адже вони так кохають один одного.
Краплини дощу продовжували свій танець. Спостерігаючи за ними, Юля ніби гортаючи сторінки фотоальбому, згадувала…
…Вони жили на сусідніх вулицях містечка, ходили в один клас, спочатку дружили, потім непомітно дружба переросла в кохання. На випускному вечорі їхні батьки були, ніби родичі. Коли діти почали вчитися у столичному вузі, батьки називали їх «наші діти».
Студенти по черзі приїздили із Києва  додому, а сумки-«передачі» з їжею готовили обидві сім’ї, матері домовлялися, хто що зготує. Літом сім’ями відпочивали і на місцевих озерах, і на чорноморських пляжах. Скільки фотографій зроблено за ці роки, і на всіх – щасливі Юля і Василь. Василеві батьки побудували дім, щоб діти жили окремо, батьки Юлі готувалися купити все в цей будинок. Спочатку хотіли зробити весілля на четвертому курсі, щоб дипломи були на одне прізвище, та Василь заперечив: «Отримаємо дипломи – тоді весілля». Чому він тоді не захотів одружитися?» Вона чомусь не звернула на це уваги. А заручини, а обручка, підготовка до весілля? Що це – сон?
Вона справді ніби прокинулася. Поряд весело кричали діти: «Дивіться, дивіться на небо, бачите – веселка, а над нею ще одна, які вони гарні!»
Юля теж засміялася. Дощ перестав, вона поспішила додому – на неї там чекає Василь. Вип'ють кави та посміються, як він розіграв її своїм «відпусти мене», ото жартівник.
Та у квартирі нікого не було. На столі лежали фотоальбоми, зверху яких була записка: «Пробач мені, якщо зможеш, пробач…» Перегорнула сторінки альбому: коханий забрав усі фото, на яких був він. Щоб швидше забула його. Хлопчисько, минуле у пам’яті людини назавжди.
Опустилася на диван. Не плакала, не кричала, не проклинала – не розуміла, нічого не розуміла...
І минуле не згадувалося. Перед очима бачила танець краплинок дощу і чула дитячі голоси: "Дивіться – веселка, дві веселки!"
Пройшли роки. Юля залишилася працювати у містечку, вийшла заміж, має діток.
Василь виїхав у сусідню область. Ніхто, навіть його батьки не дізналися, чому він розлучився з коханою і одружився на вдові з двома дітьми.
Він кохав Юлю, вони мріяли про щасливу сім’ю, в якій буде багато діток. Та один вечір перекреслив все його майбутнє: він з однокурсниками повертався із кінотеатру, до них підійшли якісь хлопчаки і почали вимагати грошей. Зав’язалась бійка. Опам’ятався він у лікарні. Слова лікаря вбили його: «Нічого, синок, жити будеш, а от женитися мусиш на жінці з дітьми – батьком ти уже ніколи не станеш: били вас професіонали».
Спочатку думав розповісти коханій про все, та боявся: вони з Юлею мріяли про дітей, навіть імена їм підбирали. Коли на весіллі познайомився із Вірою, яка виховувала двох діток (чоловік її загинув), вирішив – це його доля: стати батьком цих сиріт. А Юля? Заради її щастя він покинув дівчину. Хай думає про нього що хоче, аби була щаслива. На зустрічі з однокласниками ніколи не їздив. Здогадувався, якої вони думки про нього. Хай собі думають…
Анастасія ГЛАВАЦЬКА,
с. Рудники.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua