листопада

19

Понеділок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

У парку було порожньо. Лише він під великою чорною парасолею та пара лебедів, які, незважаючи на дощ, танцювали під прохолодними краплинами свій лебединий вальс. 
Дощ розпочався раптово. Жодна хмарка, чи холодний порив вітру,   не сповіщали про цю перешкоду. Сонце так само весело сяяло з небес, мовби жартуючи: «А як ви там? Під дощем?».  Над високими каштанами піднімалась різноколірна веселка, а краплі все важчали й важчали, частішали й частішали, вже вистукуючи не вальс, а якусь швидку латину. 
Учора, та й ще зранку, нічого не вказувало на те, що сьогодні буде дощити. І навіть всезнаючий Інтернет мовчав. То, певно, сам Бог вирішив перевірити їхні почуття на міцність. Бо саме вчора Олексій вперше запросив Олю на побачення. 
Був останній екзамен літньої сесії. І якщо не сьогодні, не завтра, то вже ніколи. Бо хто знає, що станеться за літо. 
Влітку в обох мала бути літня практика у таборах. Оля їде до жаркої Одеси, засмагати та набиратись досвіду. А він, що він, у сусіднє село, де на ладан дише маленький пришкільний табір. Так, там із радістю прийняли його заяву, ще й обіцяли якісь кошти виділити, бо вчителі за цілий рік втомились виховувати та розважати, розважати й виховувати.
– Так, Олексію Вікторовичу, ми дуже раді будемо Вас бачити у нас в таборі, – з усмішкою казала ще не стара, але стомлена від учнів, від сільської роботи та керівництва, директорка Марина Павлівна. –  І чим швидше Ви здасте екзамени, тим краще. Чекаємо вже.
«Роботи буде хоч відбавляй», - відчував він. Та й мама з батьком зраділи, що син буде біля них. Помічник на жнивах і пастух для череди. Де там то Чорне море? Ось, Олі та ще кільком із їхньої групи повезло. Але, не повезло, вони справді заслужили. Найкращі учні групи їдуть до моря. А він його жодного разу не бачив. Хіба що жабуринячий став у селі та річка-болотянка, ото тобі  й все море. 
Тому, вчора був його останній шанс. А може, там на морі Оля закрутить якийсь курортний роман і забудеться про їхні такі собі невизначені стосунки. Дружба – не дружба, любов – не любов. Уже два місяці вони готуються разом до занять, ходять до бібліотеки, зустрічаються перед парами. Як то сталось, сам не пам’ятає, якось само собою. Здається, якось сіли разом на лекції по психології, розговорились, та й пішло-поїхало. 
І за цими читаннями-бібліотеками відчув, що не тільки це їх об’єднує. Відчув, що у душі зароджується та міцніє нове, невідоме для нього почуття. І все у дівчині мило – і її маленький кирпатий носик, і пшеничне волоссячко, і її рухи, коли вона його поправляє, і впевненість у тому, що вона робить, щоб не робила. Усе заворожує та сниться потім у юнацьких снах. 
А нещодавно Оля захворіла. Нічого такого, звичайний грип. Лежала з температурою удома і не приходила на пари. І тоді  він відчував таку велику пустку всередині себе, ніби взяли великого ножа і вишкребли із середини щось важливе, здається, серце. Не втримався, прийшов. А вона така мила і ніжна, зовсім без косметики, відкрила двері, очі червоні та й кирпатий носик теж. 
Махнула рукою:
– Іди, я така страшна. І ще ти захворієш.
Не злякався. Ні страшноти (яка там страшна – красива), ні інфекції. Розсміявся, витяг апельсини та години дві розповідав лекції та анекдоти все вперемішку. А про те, що у серці робилось, про усі почуття, стримався. На потім залишив. А може, не насмілився, побоявся.
Лиш вчора, коли зрозумів, що все, ще день і вона поїде до моря, а він – до села і потім три місяці довгої розлуки. Аж тоді ризикнув. 
– Олю, а давай завтра у парку зустрінемось, коло лебедів. О шостій.
Оля нічого не запитувала, не викаблучувалась, погодилась просто і якось на диво швидко.
– У парку? О шостій? Добре,  – і  побігла наздоганяти подруг.
І сьогодні він сидить тут під парасолею, яка уже нічим йому не допомогає, бо дощ намочив у ньому все, навіть спідню білизну. Можна було б подзвонити, відмовитись, та що там, телефон забув у гуртожитку так збирався. А у парку, крім нього і лебедів, нікого не має.
«Не прийде, дощ налякав та й, певно, не дуже хотіла», – роздумував, спостерігаючи за парою. Вони то ховались під крилами один одного, то знову випливали на середину водойми й кружляли у лише їм відомому ритмі. 
Очі закрили теплі долоні. Він за голосним тупотом дощу не почув її кроків. Лише вдихнув улюблений солодкий парфум і у вухах задзвеніло ніжне:
– Давно чекаєш?А у мене парасоля зламалась дорогою.
І лебеді, і пустотливий дощ, і навіть сонечко, яке виглянуло з-за каштанів, заздрили цим мокрим, але таким щасливим. Бо у них – любов. Перша та на все життя.
Тетяна БЕЗУШКО-ГРАБ.
Із сайту: https://www.nastriy.net.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua