червня

19

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Лідія Макарівна Суслик – невтомна трудівниця і незмінна громадська активістка  села Велика Ведмежка. Незламна, завзята і терпляча, ця жінка сотні разів оббивала пороги кабінетів чиновників задля покращень у рідному селі. 
- А  які ж мої роки? Хіба ж то роки? Всього ж 88-й іде! Є люди, які набагато довше живуть! – дивує бадьорістю і оптимізмом довгожителька, розпочинаючи розмову.  
- У 1944-му чотирнадцятирічною  я  втратила батька, - пригадує вона. - У тому році він, пам’ятаю, посіяв так багато жита, а незабаром його призвали на війну.  Невдовзі прийшла звістка про його загибель.
Ліда була найстаршою серед трьох дітей, ненька на той час була вагітною четвертим дитям. А жито то треба було зібрати… От дівчинка-підліток і її вагітна мати вдвох носили по снопу того жита. Із власноруч зробленими ношами вирушали до лісу, щоб принести яких-не-яких дров і обігріти домівку, адже коня у них не було. Потім спромоглися його купити, а ще воза, борони… І знов біда – все забрали в колгосп. Два дуби лежали на подвір’ї, привезені ще батьком, і ті забрали….  
У 23 роки Ліда Макарівна вийшла заміж за місцевого хлопця. Народилось двоє синів. Та сімейне щастя було коротким – через 8 років чоловік помер. 
- Ось так у 31 рік я лишилася вдовою з двома дітьми і одним карбованцем в господарстві, - знову вертається у минуле моя співрозмовниця. - Сини в мене хороші, я дала їм гарні імена – Георгій і Авларій. Георгій проживає в Луцьку, працював у солідній будівельній фірмі. Авларій обрав професію військового, має звання підполковника і пишається тим, що за всі роки командування він зумів зберегти життя кожного солдата, що перебував у його підпорядкуванні. 
Довгі роки Лідія Макарівна працювала на фермі, доглядала овечок, а були часи, коли  у місцевому колгоспі ім. Тельмана їх налічувалось більш, ніж 700. Як передовик колгоспу, була нагороджена численними грамотами і поїздками в Москву, Чехію, Болгарію.    Брала активну участь у житті села, неодноразово обиралась депутатом сільської ради, співала у церковному хорі. Дякуючи бабусі і ще кільком небайдужим сільським жінкам, була відкрита залізнична зупинка у Ведмежці. Щоб поїзд зупинявся і в їхньому селі, треба було добре поклопотатися: домовитись із керівництвом залізниці, провести освітлення, дістати дефіцитні на той час будматеріали, організувати саме будівництво. І, звичайно ж, треба були кошти на все це. Вирішили зібрати їх серед місцевих жителів. Але далеко не всі  були готові дати гроші на таку справу. Врешті-решт вмовили голову колгоспу додати необхідну суму, і зупинка таки була побудована. Перший дизель-поїзд, який тут зупинився у листопаді 1987 року, жінки пішли зустрічати з короваєм. А на цю станцію стало приходити чимало пасажирів з Великої і Малої Ведмежки, Підгаття. Якось Макарівні так наболіло, що частенько звідси їздять і ті, хто не дав ні гроша, що вона взяла кийка і порозганяла тих, хто відмовився підтримати будівництво.
Бабусина хата стоїть навпроти дерев’яного хреста на роздоріжжі, про встановлення якого попіклувалась теж вона. 
- «Фігура» тут була ще хтозна з яких часів, але комуністи її зруйнували, - розповідає жінка. -  Щоб відновити сільський оберіг, у Вовчицькому лісництві виписали дуба, голова дав машину, щоб привезти деревину. 
Ліда Макарівна вирішила якісний матеріал вибрати сама, тому разом із лісниками вирушила до лісу. Згадує, як почала насуватись буря, та поки жінка не підібрала те, що їй потрібно, налякані лісівники не вмовили її залишити ліс. 
Має бабуся ще молодече завзяття. Не стоїть вона і досі осторонь проблем села. Вдома сама доглядає господарку – свиню і десяток качок.    Спішить до лісу по гриби-ягоди. Вже майже 60 років вона на своєму обійсті і за господиню, і за господаря, адже за всі ці роки так і не захотіла поєднувати свою долю з іншим чоловіком. 
- Кавалерів було багато, - посміхається бабця, - але жоден не був до душі. Хоч і важко в селі без хазяїна. 
Насамкінець запитую про бабусин секрет довголіття. 
- Про болячки не думати, а думати про те, що треба зробити, - відповідає 87-річна жінка. А потім додає -  А ще ж як добре, що я зараз сама. Що не вибрала собі пари… Мабуть і довго живу тому, що ніхто мені очі не мозолить….
Ось така відповідь. Тож нехай Бог  і надалі дарує Лідії Макарівні здоров’я та життєву енергію ще на довгі-довгі роки! 
Юлія МузикА.
На знімку: Лідія Макарівна Суслик (крайня ліворуч) із сестрами. 
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua