квітня

23

Понеділок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Із 2000 року настоятелем Свято-Георгієвського храму с. Череваха є уродженець смт Іваничі о. Олександр Стельмащук. А ще він вчитель математики та християнської етики у місцевій школі.

 

Обрання шляху
– Якось перед Пасхою, мене, десятилітнього, бабуся перший раз привела до церкви на сповідь, – пригадує священик. – Запам’ятавши мене після декількох відвідин, молодий священик о. Зіновій запитав, чи не хочу бути у нього прислужником, хоча у нього їх було достатньо. Мені було незручно відмовити і вже на другий день священик сказав іншим хлопцям-прислужникам, щоб привели мене у вівтар. 
Отець Олександр розповів, що саме у той час у їхньому селищі до церкви прийшло чи не найбільше людей, в тому числі і молоді. Окрім Богослужінь, священик у визначені дні просто збирав людей, аби побесідувати, дати відповіді на питання. Згодом проводив заняття недільної школи для дітей.  
– Коли закінчував школу, то вже знав, що хочу вступати лише у Волинську духовну семінарію, – продовжує мій співрозмовник. – Адже мої старші товариші-прислужники вже навчалися у семінарії, та часто приїжджали у підрясниках. Мені теж хотілося бути як вони.  
Навчання 
в семінарії
У семінарії для Олександра все було цікаве. Але найбільше вражень отримував від виступів у складі семінарського хору, із яким часто випадало виступати на різних заходах. Разом із покійним владикою Ніфонтом хористи інколи їздили по приходах та парафіях, а на різдвяних канікулах ходили колядувати.
Під час навчання зустрів свою долю, Тетяну, яка навчалася на регентських курсах.
– Як виявилось згодом, дівчина була родом із с. Галина Воля Старовижівського району, звідки й покійний владика Ніфонт, – розповідає о. Олександр. – Коли дізнався звідки вона, то трошки спантеличився,  адже владика був вимогливий і строгий, тож думав: коли дізнається, вимагатиме, щоб все було по-серйозному. 
Навчаючись на останньому курсі семінарії, Олександр і Тетяна одружились. Через місяць владика Ніфонт викликав молодого чоловіка і сказав, що він може приймати священство. Також запитав, в якій єпархії хоче служити, в Луцькій чи Володимир-Волинській, куди входили Іваничі. Дізнавшись, що той хоче залишитись із владикою Ніфонтом, останній невдовзі  рукоположив його у диякони, а ще через дев’ять днів висвятив у священики. 
– Це було дуже швидко, бо зазвичай дияконом можна бути і кілька років, – продовжує Олександр Стельмащук. – Але відкривалося багато нових храмів і була потреба в священиках, тож владика Ніфонт поспішав і через кілька днів дав мені призначення бути настоятелем Свято-Георгієвського храму с. Череваха. 
Становлення парафії 
у Черевасі
Село Череваха, як приход, раніше належало до Оконська. Тож оконський священик Григорій Кирильчук обслуговував і її. Але люди зібралися, створили релігійну громаду та вирішили будувати у селі храм. Чималу роль у цьому відіграла місцева жителька Ганна Слупачик, яка, окрім усього, ще й пожертвувала належну їй будівлю колишньої грибоварні, коли підшуковували приміщення. Також Ганна Слупачик звернулася до владики Ніфонта, аби у село направили священика. 
До завершення навчання в семінарії залишалось півроку, і Олександр Стельмащук у будні дні був на заняттях, а в неділю служив у храмі с. Череваха, який перебудовувався. 
– Коли мене представляли громаді, Череваху я побачив вперше, – зізнається о. Олександр. –  Зустріч була у храмі, де було лише кілька ікон, які віряни самі і позносили. Підлога в храмі не всюди була постелена. Із церковного начиння – лише дві книжечки. Але люди мене прийняли дуже щиро. Поселили на квартиру, привезли дров, позносили усе необхідне.
Велика заслуга на початковому етапі становлення релігійної громади належала матушці Тетяні, адже коли чоловік їздив на навчання, вона займалася церковним хором та щодня з усіма бажаючими робила співанки, аби вивчити найелементарніше.
– Перші роки було тяжко, – зізнається душпастир. – Відчував, що не вистачає знань, навичок як говорити із людьми. Бачив свої прогалини у семінарському навчанні, які довелось заповнювати. Також багато прийшлося доробляти у храмі, здебільшого на пожертви людей. Найбільше приклали своїх рук жителі села Степан Смічик, який  був головним майстром у перебудові, та Микола Оксенюк, що тривалий час був церковним старостою.
Останніми роками склалася гарна традиція. Коли випускники приходять перед випускним вечором на молебень подякувати Богу за закінчення навчання та попросити благословення на подальшу дорогу, то роблять подарунки для церкви. Це були ікони, яких вже  чимало у храмі, кадильниця, хрест, лампадка перед спускною іконою.  
Вчителювання
Прийшовши на парафію, о. Олександр постійно згадував свого наставника о. Зіновія в плані того, що той збирав дітей і спілкувався з ними. Пробував це зробити і о. Олександр. Проте вдома не завжди зручно, в храмі – холодно, тож якось прийшов до школи, аби виділили якийсь клас. 
– Директор і не відмовив, проте сказав: «Аби у Вас була якась педагогічна освіта, то питань не було б», – продовжує настоятель храму. –  Тож вирішив для себе, що непогано було б мати і педагогічну освіту. 
Здавши тести, священик подав документи у вузи Луцька та Києва, а за результатами ЗНО на державне замовлення пройшов лише на фізико-математичний факультет київського Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, де і навчався на вчителя математики. 
Згодом директор запропонувала посаду вчителя, яка звільнилась. Так настоятель храму став ще й вчителем математики. Як священику, дали також уроки християнської етики. 
– Теперішні дев’ятикласники – мої учні із 5 класу, – говорить учитель. – Хоча  вчитися самому і вчити інших – велика різниця. Приємно, якщо є результат і в дитини є бажання вчитись. А от коли не бачиш віддачі – стає гірко. Вже нині у Черевасі звикли, що священик викладає математику.
Родина і господарські справи 
Удома о. Олександр нічим не відрізняється від звичайного сім’янина. Залюбки допомагає дружині у домашніх справах, та й сам без діла не сидить. Багато чого робить власними руками як удома, так і біля церкви.  
– Восени 2007 року через коротке замикання загорівся наш будинок і вогнем повністю був знищений дах, – говорить священик. – Дякувати Богу допомогли люди: поставили крокви, накрили дах. Але після того, як пожежні гасили вогонь, потрібно було усю стелю ремонтувати. Зголосились допомогти покрутити гіпсокартон місцеві умільці. Працювали по суботах, бо в кожного є своя робота. Тож вирішив спробувати сам. Зробив одну, потім інші кімнати, а потім хтось побачив та попросив йому зробити. Пішов і зробив. Так само навчився і роботам по електриці - бачив, як люди роблять, і сам пробував. А один чоловік якось сказав: «Вам не можна нічого показувати, бо навчитесь…». 
Пан Олександр разом із матушкою Тетяною виховують троє діток. Старша, 16-річна Софія, відвідує Маневицьку ДЮСШ та грає у збірній району з футболу. На два роки менша Марія співає у церковному хорі та має різнобічні захоплення, які реалізує в ЦТДЮ: малювання, шиття, бісероплетіння, танці. Бере участь у конкурсах, олімпіадах з української мови і літератури. 10-річний Олексій – прислужник у батька. 
Сергій ГУСЕНКО.
Фото автора.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua