червня

22

П'ятниця

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Не втомлююсь дивуватися з життєвих історій окремих людей. Ось і нещодавно, побувавши у с. Гута-Лісівська, познайомився із 67-ічною жінкою, матір’ю шести синів, життєва історія якої мене вразила до глибини душі.
Дитинство Ганни Стасюк проходило у важкі післявоєнні роки на хуторі поблизу Гути-Лісівської у багатодітній родині. Що таке біда, жінка знала з раннього дитинства, а протягом життя доводилось зустрічатися із нею не один раз. 
– Нас, дітей, у батьків було шестеро: двоє синів і четверо доньок, – розповідає Ганна Михайлівна. – Батько, Михайло Васильович, з війни повернувся без правої руки, проте, незважаючи на інвалідність, годував нас і однією рукою. Разом із матір’ю, Параскою Яківною, працювали в колгоспі: батько – конюхом, мати – у ланці. Змалку нам доводилось допомагати їм по господарству.   
До того, що багато теперішніх дівчат відразу після школи прагнуть вискочити заміж, усі вже звикли, але коли Ганна Михайлівна повідомила, що й сама пішла заміж у шістнадцять років, щойно закінчивши дев'ять класів Лісівської школи, я , м’яко кажучи, здивувався.
– Звісно, батьки були проти такого раннього заміжжя, але я все одно пішла заміж у лютому 1965 року, – пригадує моя співрозмовниця. – Хату чоловік збудував ще до весілля, тож залишалося лише впорядкувати всередині. 
Так розпочалося сімейне життя. Чоловік Ганни Олександр працював трактористом у колгоспі. Лише через п’ять років спільного життя у подружжя народився первісток – син Юра. А через кілька років на руках батьків було шестеро красенів синів. Здавалось би, живи і радій, але доля не передбачувана і не завжди ласкава.
Невдовзі чоловік захворів на рак. В Києві зробили операцію, і жінка привезла його додому. Олександр знав, що незабаром помре, дуже переживав, що дружина залишиться вдовою із шістьма дітьми без нього, до того ж, наймолодшому синові було лише 6 місяців. Усіх, хто заходив до хати, він просив після його смерті допомагати його сім’ї. Через два місяці чоловік помер.  
– З чоловіком прожили лише 23 роки, а наступного року буде уже тридцять літ, як його не стало, – зі сльозами на очах говорить Ганна Михайлівна. – Одна біда у мене була після того. Але як гірко не було, з Божою допомогою з усім справлялася.
Поки діти були малі, жінці по господарству допомагали її брати. А коли хлопці підросли, не цуралися ніякої праці, допомагали, бо ж щодня ще треба було бігти на ферму, де працювала телятницею. За ту важку роботу нині має повну шафу всіляких грамот. 
Хазяйнувала й удома: держала три корови та чимало іншої живності. Окрім того, шість років поспіль їздила на буряки, аби діти мали усе необхідне. Старші сини залишались за господарів, Олександр брав на себе кухарство. 
– Так прожила «солодко», що й вгору не було коли глянути, – продовжує мати-героїня. – Добряче закусила зі своїми шістьма хлопцями. Залишившись одна із ними, ще й допомагала матері доглядати батька-інваліда, який вже не міг сам себе обслуговувати. Вдень робила на фермі, а ввечері приходила додому на другу роботу: потрібно було і їсти наготувати, і попрати вручну на копанці, і уроки повчити. Проте вони у мене не були голодними чи гірше інших одягнутими.
Час йшов, сини підросли, усім робила випровадини в армію. А вже згодом гірку свою долю жінка розбавляла радісними подіями - одруженням синів, народженням онуків. 
– Коли хлопці почали зустрічатися з дівчатами, у їхні справи ніколи не втручалася, а потім із радістю брала їхніх обраниць за невісток, – продовжує Ганна Стасюк. – Хотіла, аби всі оженилися і гарно жили. Дякувати Господу, що допоміг мені їх вигодувати і попарувати. Колись хотіла мати ще й дочку, а маю п’ять невісток. Всі в мене дуже добрі – всі мене глядять, шкодують, мамою називають, – при цих словах жінка починає плакати. –  Разом із синами подарували 17 онуків. Дасть Бог, дочекаюся й правнуків.
Ганна Михайлівна проживає разом із сином Сергієм, невісткою Марією та онуками Діаною та Іллею. Часто всі сини зі своїми сім’ями збираються в батьківській хаті на свята. На втіху матері вони дружні, один одному допомагають. Та й добре, що від матері не далеко проживають. Старші Юрій та Олександр мешкають у своїх будинках в Гуті-Лісівській, сім’ї середніх синів Миколи та Івана – в Рудці і Будках. Усі п’ятеро старших братів вміло хазяйнують у своїх обійстях, допомагаючи один одному. Періодично їздять на заробітки, бо роботи на місці практично немає. І лише наймолодший Віктор ще неодружений й проживає найдальше від матері – в Луцьку. Працює у військовому госпіталі фельдшером. У 2016 році був направлений в зону проведення антитерористичної операції в Донецькій області, де пробув кілька місяців.  
Тепер все мало б бути добре у багатодітної матері, яка добряче настраждалась у своєму житті. Але почало підводити здоров’я – болять ноги, важко ходити. Тож інколи з однією кульбою ходить, інколи – з двома.  
– Тепер я помочі своїм синам не даю, а від них тягну копійчину, бо часто буваю у лікарнях, – сумно говорить Ганна Михайлівна. – Сини мною опікуються. А Сергій, який декілька років тому купив будинок у Колках, через моє погане здоров’я не переїздить від мене. Іноді відвозить автомобілем на службу в церкву. До роботи мене не підпускають. Хіба що внуків доглядаю.
Отак сьогодні і живе багатодітна мати Ганна Стасюк, оточена турботою своїх шести синів та невісток. Це і логічно, бо все добре неодмінно повертається сторицею. 
Сергій ГУСЕНКО.
На фото автора: Ганна Стасюк
з онуками Діаною та Іллею.  

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua