Андрій Олексюк – професійний музикант, бас-гітарист волинського гурту «Фіолет», який здобув визнання у багатьох любителів рок-музики. Гурт «Фіолет» - незмінний учасник різноманітних фестивалів не лише в Україні, але й за її межами – в Польщі та Білорусі. Патріотичні, вольові, вони виступали на сцені Євромайдану під час Революції Гідності, займалися волонтерською діяльністю, присвячували гастрольні тури героям Небесної сотні. Цьогоріч волиняни стали учасниками популярного шоу «Х-фактор»,  зупинившись лише за крок до прямих ефірів. Вони творять справжню українську музику, яка  бере за душу.

 

Музика в мені жила завжди

- Скільки себе пам’ятаю, стільки захоплювався музикою, - говорить Андрій. - Більше того – довгий час батьки навіть не знали, що я відвідую музичну школу, навчання, до речі, було безкоштовним для дітей із "чорнобильської" зони. Одного разу, гостюючи в рідні у Камені-Каширському, я зіграв кілька нот на фортепіано, а сестра мені акомпанувала. Тоді я вперше почув, що маю відмінне відчуття ритму і мені це сподобалося. А у 8 класі мій однокласник Володя Кучук на уроці фізкультури якось обмовився, що запізнюється у музичну школу. Хлопці відразу почали сміятися, але коли він сказав, що грає на гітарі, всі зацікавилися. І тоді з десять моїх товаришів пішли записуватись саме на цей інструмент,  щоправда, з них усіх закінчив музичну школу лише я. 
Побачивши здібності хлопця, викладач відправив його на обласний конкурс у м. Ковель. Напередодні Андрій приніс додому гітару, тоді ж батьки дізналися, що він відвідує музичну школу. Потім були виступи на сцені районного Будинку культури.
Однак, як розповідає Андрій, незважаючи на любов до музики, він планував вступати до військового училища м. Суми, але в силу фінансових обставин змушений був залишити цю ідею. 
- Вирішив, що буду вступати туди, де впевнений у своїх силах, де цінуватимуть мої знання, а не товщину гаманця, - зізнається Андрій. -  У Луцьке музичне училище пройшов без проблем відразу на ІІ курс. Через рік мене призвали в армію. Служив в інженерних військах, в саперній роті у Кам'янці-Подільському. Був заступником командира взводу керованого мінування. Саме там я вперше виступив на телебаченні - Першому національному каналі, взявши участь у конкурсі армійської пісні. Грав на гітарі у супроводі клавішного акомпанементу з електронними барабанами. Після служби поновився в училищі,  і на четвертому курсі мені запропонували викладати класичну гітару у Луцькій музичній школі № 2 за рекомендацією викладача. Там працюю з 1999-го і понині. Це моя основна робота. Заочно закінчив Львівську державну музичну академію, до якої перевівся за результатами вступних іспитів з Одеської консерваторії в зв’язку з трагічними сімейними обставинами. 
Відкрити в дитині талант
- Мені дуже легко працювати з дітьми, - говорить музикант. - Я на роботі просто відпочиваю. Завжди намагаюсь по-мирному вирішувати будь-яку проблему і не люблю сперечатися зі своїми учнями.  Якщо таланту немає, то дитина сама згодом це збагне й почне шукати у собі інші здібності. Тому вбивати бажання до творчості і саморозвитку – це не професійно і не педагогічно. У мені завжди горить бажання відкривати дитину з її творчого боку і скеровувати у потрібне русло. Даю і приватні уроки, тому вікових обмежень немає. В основному це діти 8-10 років, хоча були у моїй практиці і чотирирічні, і сорокарічні учні. Що стосується класу гітари, то переважно всі навчальні музичні заклади розраховані суто на академічну гру. Маючи досвід естрадної пісні, з радістю ділюсь ним зі своїми учнями. А ще вдячний своїм маневицьким викладачам Володимиру Тубольцеву, який дав ази майстерності та прищепив любов до гітари, директору музичної школи Миколі Богайчуку за підтримку та сприяння у становленні мене, як музиканта, всім, хто мене навчав, дав можливість займатися улюбленою справою. Бо ще будучи малим хлопчиськом, мріяв бачити себе на сцені.  Ця мрія здійснилась нотка в нотку. Тому що через декілька років я вже грав у гурті «Віскула» з колегами з Маневич, зокрема Віталієм Малишком, і ми давали сольний концерт в районному Будинку культури.  Це для мене було якесь таке мега-дежавю – збулось те, що я бачив у своїх мріях у дитинстві.
Колір творчих людей
Працюючи в школі, Андрій грав у різних гуртах. Спочатку це був «Віскула», потім ««ФлайzZzа», «В.О.Д.А.». Це все були різні спроби, пошуки себе. Взимку 2009 року у Сергія Мартинюка, який на той час був менеджером луцького гурту «В.О.Д.А.», та в Андрія Олексюка виникла ідея народження нового музичного гурту. Чимало нереалізованих текстів та бажання творчих експериментів й привели до створення колективу під назвою «ФІОЛЕТ». 
- Ми поверталися з концерту з Рівного, і Сергій запитав: «У мене є кілька віршів, які хотів би покласти на музику. Можливо, хтось із твоїх учнів мені підіграв би?» Я відповів, що у мене є зараз час і я з радістю поакомпаную. Я навіть не здогадувався, що він настільки творча людина, написав море поезій. Ми обговорили стилістику в музиці, зійшлись на тому, що будемо грати в стилі «Бумбокс». Удвох проводили репетиції, зробили з десяток пісень, почали виступати на літературних творчих вечорах. Згодом вирішили створити повноцінний гурт: запросили клавішника Петра Свіста, гітариста Олексія Лазарєва, барабанщика Валентина Миронюка. 1 жовтня 2009 року, у День музики, в рамках «Форпосту» ми відіграли свій перший концерт. Склад гурту з часом змінювався: трубача Юрія Шрая замінив Славко Писарський, прийшли Микола Тимощук з електрогітарою, відомий піаніст Єгор Грушин. Сьогодні гурт працює у дещо іншому складі: вокал - Сергій Мартинюк, гітара - Вадим Захарченко, барабани - Валентин Миронюк, бас-гітара - Андрій Олексюк, клавішник - Петро Свіст. Чому «Фіолет»? Тому що це колір творчих людей.
Х-фактор за кулісами
- Співочі конкурси зацікавлені у тому, щоб у них брало участь якомога більше талановитих, але ще невідомих творчих особистостей, - розповідає Андрій Олексюк. – І їхні менеджери самі розсилають запрошення. Ми кілька років відмовлялися, оскільки самотужки шукали свій шлях до визнання. Але цього року модератори шоу спростили умови конкурсу: достатньо було відіслати відео і не їхати на прослуховування. Наш гурт їм сподобався і нас запросили безпосередньо вже на зйомки. У день кастингу ми попросилися виступити першими, тому що поспішали на фестиваль. Від Костянтина Меладзе очікували найжорсткішої критики, оскільки він «попсовик», а почули від нього море компліментів, які, на жаль, не озвучили на телебаченні. Коли отримали чотири «так», мене аж розривало зсередини. 
Тренувальний табір не став для Андрія і його гурту якимось випробуванням. Бентежило лише одне – чекання. А так вільного часу було вдосталь.  
- Ніхто тебе ні про що не попереджав, просто зненацька приходили журналісти з відеокамерами і казали : «Фіолет, на запис!». Хтось нерозчесаний, хтось у тапочках на босу ногу, хтось в шортах. Це телебачення. Ніякої підготовки, питання каверзні, прямі в лоб. Те, що транслювали, - лише 5 % з того, що знімали: тут станьте, там співайте, а ось тут просто спілкуйтесь. Мої декотрі колеги дратувались від такої надмірної уваги. Мені ж подобалося там знаходитися, ми знайшли багато друзів, музичних колег, з якими зараз тісно співпрацюємо. І їхні умови за ніч приготуватися до виступу не були для нас проблемою, бо жодна наша пісня довше не робилася, як за одну репетицію. А ще ми часто гастролюємо, постійні переїзди, траплялося, що протягом 13 днів кожної доби давали концерти. Було таке звичне наше рок-н-рольне життя. Коли нас усіх зібрали і половині сказали «до побачення», багато хто обурювався, особливо ті, що приїхали з Білорусі, Грузії, Італії. Тут не справляє враження просто гарний виступ, має бути картинка, шоу. Не скажу, що ця дівчинка Руслана Кірющенко, якій віддав перевагу Костянтин Меладзе, суперсильний вокаліст. Вона - скандальна, епатажна, цікава. І таких людей відбирають і більше показують.
 А ще  в умовах договору на 15 сторінках, який ми підписували відразу після першого кастингу, вказано: якщо людина проходить і не з’являється на прямі ефіри, має сплатити телеканалу 2 млн. грн. Якщо ж це трапляється під час прослуховувань, то тебе просто вирізають з ефіру. Це могло би статися і з нами, оскільки ми теж порушили його умови – виїжджали за межі тренувального табору, а це заборонено. За алкоголь, куріння на його території також виключали із шоу та вирізали з ефірів. І це правильно, бо у декотрих вже світилася зірка на лобі, а так всіх поставили в однакові умови. 
Враження від Оксани Марченко у мене залишились двоякі, як здебільшого у всіх. На екрані вона одна, а в житті – інша. Вона - російськомовна, їздить на крутому авто у супроводі охоронців. До неї так просто не підійдеш. Це лише під прицілом камери вона всіх обіймає і кожен може з нею поговорити. Хоча її маленька донечка вільно ходила серед учасників «Х-фактора». Син Кондратюка також безкоштовно стажується на телеканалі СТБ, виконує всіляку чорнову роботу задля здобуття досвіду в телевізійних процесах. Прямі ефіри -  це колективна робота стилістів, візажистів і ще багатьох інших людей, яка могла б на майбутнє створити сценічний образ нашого гурту. Тому жалкую, що ми не пройшли далі, лише з цього приводу. Але ні в якому разі з точки зору піару.
Моя муза – сім`я
Крім концертної діяльності, Андрій має хобі, яке приносить йому і додатковий заробіток, – він любить ремонтувати радіо- та аудіотехніку. Займається спортом, грає в кавер-гуртах. Каже, що це дуже хороша практика для музиканта, щоб зрозуміти і перейняти різні стилі гри. Надихають до творчості його найрідніші люди – дружина Людмила, семирічний син Тимофій, донечки-близнятка Віка та Ніка і півторарічна Леля. Коли його пальці впевнено перебирають тендітні струни, звучить мелодія – драйвова, емоційна, така, яка з першого разу не відпускає.
- Сім’я – це моє серце, а музика – душа, - говорить Андрій Олексюк. – Навіть, якщо ти заробляєш на життя чимось більш прибутковим, то руки все одно тягнуться до гітари. Пальці хочуть відчувати її струни. Я вже вчетверте став батьком, але мрію, як у дитинстві: колись ми будемо стояти на сцені, а перед нами - тисячі вогників у руках – запалених сердець нашої творчості. 
Людмила ВЛАСЮК.
На фото: гурт "Фіолет" на сцені Х-фактора (Андрій Олексюк другий ліворуч);
подружжя Олексюків з дітьми.