квітня

24

Вівторок

Маневицька районна газета "Нова доба"

Офіційні вітання

Останні коментарі

Село Бережниця могло зникнути з карти України разом із населеними пунктами Хатки, Церковка, Любарка та  Смоляри, що знаходилися неподалік, і яких вже давно немає. Всі ці села були на території військового полігону, і колишня влада робила усе, аби в тій місцевості ніхто не проживав. Про це та про інші факти свого життя розповів житель с. Бережниця Федір Смітюх.
Батько пана Федора працював на фермі Троянівського відділку радгоспу «Городоцький» підвозчиком кормів, мати приймала у сельчан молоко. А оскільки Федір був найстаршим серед п’ятьох дітей, йому  і діставалось найбільше роботи. 
- Батькові допомагав на фермі підвозити корми і вивозити гній, - пригадує Федір Васильович. - Вистачало роботи і вдома, хоча великого господарства не тримали, бо були зайняті на роботах, та і коней тоді тримати не давали. Як радгоспу не стало, то батьки працювали у Городоцькому лісгоспі. Допомагав їм заготовляти гриби, ягоди, лікарські рослини. 
Початкову освіту хлопець здобув у Бережниці. Тоді ще навчалися у людських хатах, де для навчання відводили кімнати. Два класи вчився в оселі одного дядька, і ще два – в іншого. Потім пішов навчатися у Троянівку, де отримав неповну середню освіту.
Після закінчення курсів тракториста у с. Овадне Володимир-Волинського району повернувся у Бережницю і працював у відділку радгоспу Городоцький «Троянівка», де техніки на той час було дуже мало. 
Під час військової служби у «стройбаті» довелося будувати залізничну колію, шосейні дороги, промислові об’єкти у м. Сумгаїт, одному із найбільших індустріальних міст Азербайджану.
- Після демобілізації без роботи вдома довго не сидів, - продовжує мій співрозмовник, - не пройшло  і місяця, як викликав мене до себе дільничний і сказав, що вже час йти на роботу. Тоді із цим було суворо. А тут якраз у 1976 році організовувався Троянівський радгосп. Там працював аж до 1996 року. 
Дружину пан Федір взяв із рідного села і теж з багатодітної родини. Разом із Лідією Федорівною виростили тринадцятьох дітей – шість синів і сім дочок. Більшість із них вже одружені. Шестеро побудувались в рідній Бережниці, троє навчаються: Віталій – у Львівській Богословській семінарії, Аліна – у Луцьку на швачку, наймолодша Аня – у 11 класі Троянівської ЗОШ, ще біля батьків проживає незаміжня Зоя.  Мають Федір та Лідія Смітюхи немало-небагато аж 36 внуків. 
Виростити велику кількість дітей нелегко, а в Бережниці, де аж до початку 1990-их років не було світла, і ще важче.
– Сельчани їздили добиватися за світло, дорогу і школу в обласний центр, писали листи у Київ, - розповідає Федір Васильович. - Приїжджали кореспонденти. Одна з них була з Луцька. Пам'ятаю, спілкувалася із жителями села, ходила ввечері до клубу поговорити з молоддю, а зранку разом із робітниками, учнями школи проїхалась у «летучці» (машина техдопомоги), набитій по саму зав’язку, по бездоріжжю до Троянівки і, вийшовши, сказала: «Чекайте покращення». 
Трохи полегшувало життя раціоналізаторство місцевих жителів, які добували світло самотужки. У батька пана Федора був генератор від автомобіля і двигун від Т-25, яким його крутили. Таким чином інколи освітлювали приміщення будинків, аби, наприклад, попрати пральною машинкою, яку Федір Васильович по блату зміг купити у Кузнецовську (Вараші). Вже потім сельчани почали купувати генератори на бензині, який ще не був таким дорогим. Навіть кіно у клубі дивилися за допомогою генератора.
- Проте на початку 1990-их років почали швидко різати ліс, робити дорогу і тягнути стовпи зі світлом, - продовжує Федір Смітюх. – Селу вдалось вистояти, на відміну від сіл Хатки, Церковка, Любарка, Смоляри, які розташовувалися недалеко від Бережниці та припинили своє існування. А їхні назви дістались місцевим урочищам. 
Тож все було наче добре, і село почало розвиватися – з’являлися нові ошатні будівлі, збудували добротну дев’ятирічну школу, господарським методом звели сільський клуб, збудували православний храм та молитовний будинок ХВЄ, в який і ходить подружжя Смітюхів. Проте знову на землю, де розташована Бережниця, почав заявляти свої права Поворський військовий полігон в особі Міністерства оборони України. Тож тепер ні для будівництва, ні для випасу ВРХ землі немає. Добре, хоч що є ще де посадити городину. Як вихід із ситуації Троянівський сільський голова Микола Ясюк пропонує молодим мешканцям села будуватись у Троянівці і готовий сприяти у проектуванні там нової вулиці. 
Сергій ГУСЕНКО.
Фото автора.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Дзвоніть, пишіть, заходьте.

Редактор - (03376) 2-11-44
Заступник редактора, зав. відділом соціальних проблем, бухгалтер - 2-19-17
Зав. відділом інформації - 4-06-46
Оголошення, реклама - 2-15-74.
E-mail: manev_gazeta@ukr.net
Адреса: 44600, смт Маневичі, вул. Незалежності, 14.

Люди рідного краю

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua